Красень Київ причарував мене одразу, коли майже 40 років тому я приїхав сюди вчитися. І головне — тут я зустрів кохання мого життя — мою прекрасну Марину. Тому Київ для мене — найкраще і найщасливіше місце на землі.

Добре пам’ятаю нашу першу прогулянку влітку 1983 року. Марина мені відкрила неймовірний нічний Київ: «Шоколадний  будиночок» на вулиці Лібкнехта, зараз Шовковична, «Будинок із химерами» на  Орджонікідзе, а нині Банковій, «Дім невтішної вдови» на вулиці Енгельса, тепер Лютеранській.

Після цього я проводжав Марину додому на провулок Іпсилантіївський — тоді він ще мав назву Аїстова, де на неї чекала схвильована мама.

Нам дуже тоді подобалося милуватися  Маріїнським палацом, який Марина уже як Перша леді відреставрувала.

Ми любили також гуляти Маріїнським парком, біля будівлі Міністерства охорони здоров’я, яку реконструював батько Марини. Сьогодні це вулиця Грушевського, а тоді вона носила ім'я Кірова. Як же добре, що нам вдалося повернути
вулицям історичні назви, прибравши комуністичне сміття з нашої хати!

І, звісно, не можу не згадати найромантичніше місце для нашої родини – Володимирську гірку. Ніч, коли Марина проводжала мене до армії. Плакала. І обіцяла дочекатися. Що й зробила.

Київ для нас, як і для кожного українця в світі — свій особливий.

У цьому місті виросли наші діти, а тепер зростають онуки, тут поховані наші батьки… Це справді наш дім.

З днем народження, рідний Києве!